ПечатьE-mail

Секрет Псалтиря (укр.)

Богословие

У Новому Заповіті особливо наголошується на необхідності "розмови поміж собою псалмами" (Еф. 5:19): "Навчайте та напоумляйте самих себе! Вдячно співайте у ваших серцях Господеві псалми..." (Кол. 3:16). Від часів ранньохристиянської Церкви спільному співу (читанню) псалмів надається особливе значення. Донині по багатьох церквах псалмами починається кожне церковне богослужіння. Проте в наші дні ранньохристиянську традицію спільного читання псалмів значною мірою втрачено, і ми маємо знайти спосіб відродити її. Псалтир посідає унікальне місце у Святому Письмі. Це - Слово Боже і, за кількома виключеннями, це також молитва вірян. Як ми повинні це розуміти? Яким чином Слово Боже саме по собі може одночасно бути також молитвою, зверненою до Бога?

Це запитання пов´язане з відкриттям, що його робить кожен, хто починає промовляти псалми як молитву. Спочатку людина промовляє їх як свою особисту молитву, однак скоро вона починає розуміти, що деякі вірші псалмів не можуть бути її особистими молитовними проханнями. Згадаймо, наприклад, псалми, темою яких є невинність (безгрішність), озлоблення, прокляття, а також деякі псалми про страждання Месії. І тим не менш, ці псалми-молитви є словами Святого Письма, котрі істинний християнин не може обійти, як щось застаріле або як "ранній етап релігії". У вірянина не може виникнути бажання присікуватися до слів Святого Письма, хоча він і розуміє, що не може молитися цими словами. Він може читати і слухати псалми, як молитви іншої людини; він може дивуватися; він може обурюватися, - однак він не може ні використовувати їх як свою молитву, ані усунути їх із Біблії.

У подібній ситуації найкраще чинити так: спочатку користуватися псалмами, оминаючи те, що здається непояснюваним; але знов і знов повертатися до тих місць, які є прості та зрозумілі. Однак саме завдяки цим "незрозумілим" псалмам ми починаємо проникати в секрет Псалтиря. Той псалом, який ми не можемо вимовити як свою молитву, на якому ми "спотикаємося" і який жахає нас, підказує нам, що тут молиться Хтось інший, а не ми; Той, Хто стверджує Свою безгрішність, Хто прикликує Божий суд, Хто досяг нескінченних глибин у стражданнях, - і цей Хтось є ніким іншим, як самим Христом. І Він молиться не тільки в цих псалмах, але й у всіх інших.

Таке розуміння визнається та проголошується і в Новому Заповіті, як також і Церквою. Людина Ісус Христос, Котрому знайомі лихо, хвороби та страждання, і Котрий, тим не менш, є зовсім безгрішний і праведний, молиться у псалмах Псалтиря вустами Церкви. Псалтир - це молитовна книга Ісуса Христа в найдостеменнішому значенні цього слова. Його молитви створили Псалтир, який став тепер Його молитвою на всі часи. Чи ми розуміємо, як Псалтир може одночасно бути і молитвами, зверненими до Бога, і Словом самого Бога, - тобто в ньому ми знаходимо Христа, що молиться? Через Псалтир Ісус Христос молиться у своїй Церкві (громаді). Його Церква (громада) також молиться. Молиться і кожен віруючий зокрема. В останньому випадку - оскільки у вірянинові молиться сам Христос - цей вірянин молиться не від свого імені, а в ім´я Ісуса Христа. Він молиться, виходячи не з природного бажання свого серця, - він молиться, виходячи зі змужніння, наданого йому Христом; він молиться, виходячи з молитви Людини Ісуса Христа. При цьому дається обітниця, що молитву буде почуто. Оскільки Христос молиться через Псалтир разом із окремою людиною і з усією громадою перед небесним престолом Бога, чи, радше, оскільки християни, промовляючи в молитві псалми, об´єднуються воєдино молитвою Ісуса Христа, - їхня молитва доходить до слуху Божого. Христос стає їхнім Заступником.

Псалтир - це заступницька молитва Христа за Церкву. Тепер, коли Христос перебуває разом із Отцем, нове Христове людство - Тіло Христове на землі - продовжує молитися Його молитвою, і так буде до кінця віку. Ця молитва належить не окремій людині, а всьому Тілу Христовому. Лише в Єдиному Христі весь Псалтир стає реальністю, тим єдиним цілим, яке людина ніколи не зможе цілком зрозуміти й назвати своїм. Ось чому, коли віряни в молитві промовляють псалми, вони об´єднуються в особливе братерство. Навіть якщо християнин пропускає якийсь вірш або псалом у своїй молитві, ті все одно наявні в молитві іншого члена братерства. Тому з усією впевненістю можна сказати, що Псалтир є молитвою істинної Людини Ісуса Христа і Його Тіла на землі. У Псалтирі ми вчимося молитися на прикладі молитви Христа. Псалтир - велика школа молитви.

По-перше, ми вчимося розуміти, що таке молитва: це - молитва згідно зі Словом Божим, на підставі обітниць. Християнська молитва стоїть на міцному фундаменті явленого Слова, вона не має нічого спільного з розпливчастими еґоїстичними бажаннями та забаганками. Ми молимося на підставі молитви істинної Людини - Ісуса Христа. Саме це мається на увазі у Святому Письмі, коли говориться, що Святий Дух молиться в нас і за нас, що Христос молиться за нас, що ми можемо звертатися з молитвою до Бога тільки в ім´я Ісуса Христа.

По-друге, ми вчимося розуміти, як потрібно молитися. Хоча молитви Псалтиря охоплюють дуже широкий спектр життєвих ситуацій, який набагато переважає досвід однієї людини, вона молиться у вірі всією молитвою Христа - молитвою Того, Хто був істинною Людиною і Хто єдиний випробував на собі всю повноту життєвого досвіду, присутнього в молитві.

Отже, чи можемо ми промовляти в наших молитвах псалми прокляття? Якщо виходити з того, що ми, будучи грішниками, висловлюємо в молитві грішні думки, закликаючи до помсти, то ми не повинні цього робити. Однак якщо виходити з того, що в нас перебуває Христос, Який прийняв на Себе всю відплату Бога замість нас, перебравши на себе гнів Божий замість нас і заради викуплення Своїх ворогів, то ми, перебуваючи у Христі, також можемо молитися, промовляючи псалми через Ісуса Христа, що виходять із серця. Разом із Псалмоспівцем називати себе безвинними, благочестивими та праведними? Ні, не можемо, будучи тими, ким ми є. Ми не можемо говорити про наші чесноти в молитві, що виходить із нашого зіпсутого серця. Проте ми можемо і повинні говорити про них, якщо молитва виходить із серця Ісуса Христа, Котрий є безгрішний та чистий, і непорочність Якого частково перейшла також на нас через віру. Оскільки "кров і праведність Христа" стали "нашою пишнотою, нашим розкішним убранням", ми можемо і повинні молитися псалмами невинності як молитвою Христа за нас і як Його даром нам. Через Нього ці псалми належать і нам.

Але як ми можемо молитися, промовляючи ці псалми, коли в них говориться про невимовні страждання та нещастя, значення котрих не осягається нами? Ми можемо і повинні молитися псалмами страждань і муки не для того, аби прочути на собі те, з чим наші серця не стикалися на нашому життєвому шляху, як і не для того, аби "квилити" самим. Ми можемо це чинити, бо всі ці страждання були реальними в Ісусі Христі; бо Людина Ісус Христос відчув хвороби, біль, сором і зазнав смерті; бо в Його стражданнях і смерті вся плоть страждала і померла. Ми отримуємо право молитися цими псалмами завдяки тому, що відбулося з нами на хресті Христа (смерть нашої старої людини), а також завдяки тому, що насправді відбувається і має відбуватися в нас після нашого Хрищення у смерть нашої плоті. Саме це дає нам право промовляти такі молитви. Через хрест Христа ці псалми передано Його Тілу на землі як молитви, що виходять із Його серця. На цьому ми завершимо розгляд цієї теми. Наше прагнення полягало тільки в тому, аби показати обсяг і глибину Псалтиря як молитви Христової. Тут, на землі, ми можемо пізнавати її сенс лише поступово.

По-третє, псалми навчають нас молитися спільно. Молиться все Тіло Христове, і кожен окремий християнин розуміє, що його молитва - це лише крихітна частинка загальної молитви Церкви. Він навчається молитися молитвою Тіла Христового. Це підносить його над особистими турботами, дозволяючи йому молитися безоглядно. Цілком імовірно, що у старозаповітних громадах вірян багато псалмів використовувалися як антифони. Так званий "паралелізм членів" - це прикметне повторення у другому рядку вірша - є не просто літературною формою; він має певне значення для Церкви та богослов´я.

Було би корисним приділити вивченню цього питання більше часу. Прочитайте псалом 5, що є яcкравим і точним прикладом антифону. Хіба ви не помічаєте, що людина ніколи не буває сама, коли молиться? В молитві завжди присутня друга людина, член братерства, член Тіла Христового, Сам Ісус Христос, Який молиться з віруючим, аби його молитва могла бути істинною. Хіба повторення тієї само думки, яким у псалмі 118, здається, немає кінця, не дають нам повну підставу припускати, що кожне з них проникає до глибин серця (а цього можна досягнути тільки нескінченним повторенням)? Хіба це не вказує на те, що молитва є не лише звіренням почуттів у хвилини негоди чи радості, але й нескінченним, постійним пізнанням, прийняттям і відбиттям у людському розумі Божої волі в Ісусі Христі? Етінґер, розташувавши псалми в іншому порядку - а саме, згідно із сімома проханнями Молитви Господньої - відкрив глибоку істину, виявивши, що весь спектр молитовних прохань Псалтиря пов´язаний ні з чим іншим, як із короткими проханнями Молитви Господньої. В усіх наших молитвах присутня лише молитва Ісуса Христа. Лише вона містить обітницю виконання і звільняє нас від марнословних поганських повторень. Чим глибше ми осягаємо псалми та чим частіше ми промовляємо їх, коли молимося, тим простішими й багатшими стають наші молитви.

Бонхоффер Д. Жить вместе. - М.: Триада, 2000

http://www.scribd.com/doc/37648055/%D0%91%D0%BE%D0%BD%D1%85%D0%B5%D1%84%D1%84%D0%B5%D1%80-%D0%A1%D0%B5%D0%BA%D1%80%D0%B5%D1%82-%D0%9F%D1%81%D0%B0%D0%BB%D1%82%D0%B8%D1%80%D1%8F